Таїсія Михайлівна несамовито терла тарілку. На губці вже давно перестала з’являтися пухнаста апельсинова піна. Наче прокинувшись, жінка кинула тарілку в раковину і вимкнула воду.
Сівши за стіл і посунувши до себе попільничку, жінка зробила першу. затяжку і закашлялась.
– Мамо, ми з Антоном запрошуємо тебе на весілля! Заяву вчора подали.
Таїсія Михайлівна заплющила очі і уявила собі щасливе обличчя дочки:
– Леночко, вітаю! Я дуже за вас рада.
– Я тобі запрошення по пошту пришлю, особисто вручити не вийде – роботи багато. І витрати великі чекають. Ти пробач, що я так довго не дзвонила – сама розумієш. Ми тебе у нас вдома спати покладемо після торжества, не переживай. І, Мамусю, ти якщо грошиками багата, підсоби. Батьки Антона все оплатять, але я не хочу як бідна родичка, щоб зовсім ні копійки не вкласти.
– Допоможу. – кивнула Таїсія Михайлівна, забувши що дочка її не бачить.
– Я тобі зараз номер карти скину, в банку переведеш, ладненько? Бувайте, мам!
Таїсія Михайлівна довго дивилася на екран телефону. Доньку вона не бачила з її вісімнадцятиріччя. Тоді, 6 років тому, вона довго махала слідом від’їжджаючому поїзду, витираючи непрохані сльози.
До весілля дочки жінка готувалася грунтовно. Огірочки, помідорчики, аджика – сама робила, саме те до м’яса. Дістала найкращу сукню із засіків. Бувалаий, але чиста і ошатна.
У банку усміхнена співробітниця допомогла оформити переказ з карти на карту через мобільний банк. 60 тисяч – всі кошти пенсіонерки.
– Дочку заміж видаю, хоч чимось допоможу! – з гордістю повідомила вона.
Надісланому запрошенню Таїсія Михайлівна раділа, як дитина. Гарний конверт, лаконічний прямокутник паперу, підписаний рукою доньки. 8 грудня 2018 року в 16-00 – гарна дата.
Квиток на поїзд був куплений заздалегідь.
– Леночка, я зійшла з поїзда, ви де?
– Мамусю, візьми таксі! У нас гості! – відповіла весела Лєна трохи захмелілим язиком. Адресу зараз напишу.
– Уже? – здивувалася Таїсія Михайлівна і дорікнула: – Ох вже ці новомодні весілля.
З двома баулами гостинців, домовившись з місцевим привокзальним на астрономічну по її провінційним мірками суму – 150 гривень, Таїсія Михайлівна поїхала до доньки додому.
У під’їзд жінка потрапила завдяки жінці з собачкою, що виходила на прогулянку – Олена не брала трубку. Піднявшись на потрібний поверх, Таїсія Михайлівна зателефонувала в квартиру.
Музика, гуркотіли на весь під’їзд через закриті двері. Жінка переминалася з ноги на ногу, давлячи на кнопку дзвінка і набираючи дочку по телефону.
Двері відчинилися хвилин за 20. Хитаючись одягнені молоді люди голосно міркували – яку випивку купити в магазині.
Пробурмотівши вітання, Таїсія Михайлівна прослизнула в квартиру. Шум, гам, пляшки. То тут, то там хтось спав. Сигаретний дим, запах перегару, який ударив в ніс і мало не звалив непитущу жінку з ніг.
– Лєна?
З кухні виплив чоловік. Побачивши гостю, він розплився в усмішці:
– Звук зменшіть! – крикнув він на кухню і звернувся до жінки: – Лєнина мама? Теща приїхала! Пацани, давайте за тещу! – гучний крик, улюлюкання, дзвін склянок. – Проходьте, складіть компанію.
– А Лєна де? – злякано запитала Таїсія Михайлівна.
– Спить уже – невизначено махнув рукою Антон.
– Як спить? А весілля?
– Вчора весілля було. Сьогодні другий день гуляємо – пояснив Антон, забрав у жінки сумки і підштовхнув її в бік кухні.
– Орендуєте?
– Ні, родаки подарували. Квартиру, машину. Ще техніки купити. Три кавомолки та чотири чайника. Вам чайник не треба?
– Не треба, дякую. Поїду я. – Таїсія Михайлівна мало не плакала. – Лєна де спить? Хоч подивитися на неї.
Антон проводив тещу в кімнату і пішов до друзів.
Дівчина спала прямо в сукні. На дверцятах шафи висіла весільна. Таїсія Михайлівна провела рукою по гладкій тканині і уявила, якою красунею була напередодні її дочка.
Підійшовши до дівчини, Таїсія Михайлівна погладила її по волоссю і поцілувала в скроню:
– Щастя тобі в сімейному житті, Лєночка.
Таксі, чотири години на поїзді. Дім.
– Тайка, ти що так рано? Ми тебе раніше завтра не чекали! Як дочка? Видала заміж? – цікава сусідка з нетерпінням дивилася на жінку.
– Видала. Потім розповім. Втомилася дуже, спати піду.
Вранці зателефонувала Олена. Вона вибачалася за те, що не зустріла матір як годиться:
– Ти чому поїхала? Залишилася б, побалакали б з тобою.
– Спасибі, Олено. Хороше весілля було.
– Ти образилася чи що? Мам, що ти як маленька? Ну який тобі ресторан? Там пристойні, потрібні люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці вилку тримати! З рештою ми в суботу відзначали. Сама винна – не було чого їхати!
– Пробач, Лєно. Мені ніколи, посуд треба помити – ковтаючи сльози, відповіла Таїсія Михайлівна і скинула виклик дочки.
Схопила тарілку, яка сиротливо стояла на столі після мізерного сніданку і почала несамовито її терти.